Дивлюсь фільм про Дона Боско - бачу Світлий Дім, той, що для
безпритульних дітей і юнаків-безхатченків. Читаю автобіографічні споміни
Дона Боско - бачу Світлий Дім. Досліджую салезіянську педагогічну думку
співбрата Луіджі Ч'яно - бачу Світлий Дім.
Три роки тому я отримав вимогу салезіянських пріорів переказати Світлий
Дім в інші руки і прилучитися до цілодобової фізичної присутності в
одній зі спільнот львівських салезіян - якщо хочу бути священником для
тих дітей і юнаків, задля яких жертвував життя у Світлому Домі.
Два роки тому Господь дарував силу виконати вимогу салезіянських пріорів. Рік тому я отримав священицькі свячення.
Від Світлого Дому залишилася тільки ікона Дона Боско, що була в
іконостасі каплички Світлого Дому, перед якою довірливо молилися
діти-злидарі, діти-безхатченки, діти_без_надії_на_покращення_життя...
ікона, перед якою було проведено стільки безсонних ночей в очікуванні
денних нападів та хижих руйнацій зі сторони озвірілих "господарів
неоукраїнського життя"...
Є священство. Є ікона. Є свіже
повітря, винникивські пагорби і ліс, розкіш перебування в "українському
П'ємонті" - на благословенних Галицьких землях. Є кохана молодь з УМХ. Є
любов духовних дітей, є відчуття того, що і сам я є потрібний, - нема -
? - підглядання, нема - ? - нескінчених перевірок по три на день, нема -
? - прискипливих допитів, нема - ? - рейдерських нападів, нема - ? -
намагань перешкодити й усунити все - й мене також разом з дітьми, яких
дав мені Господь... Від усіх трагедій, боротьби, захисту знедолених і
протистояння "князькам світу цього", від ошалілої оборони Царствія, що
не від світу цього, і злидарів-дітей, що приналежні Царствію, від
безкомпромісності християнського ТАК через ділення життям, як хлібом, з
першим-ліпшим нужденним, - від Світлого Дому лишилася тільки ікона з
світлим ликом Дона Боско, що переді мною над робочим столом - як
останній іспит сумління.
