Дивлюсь фільм про Дона Боско - бачу Світлий Дім, той, що для безпритульних дітей і юнаків-безхатченків. Читаю автобіографічні споміни Дона Боско - бачу Світлий Дім. Досліджую салезіянську педагогічну думку співбрата Луіджі Ч'яно - бачу Світлий Дім.
Три роки тому я отримав вимогу салезіянських пріорів переказати Світлий Дім в інші руки і прилучитися до цілодобової фізичної присутності в одній зі спільнот львівських салезіян - якщо хочу бути священником для тих дітей і юнаків, задля яких жертвував життя у Світлому Домі.

Два роки тому Господь дарував силу виконати вимогу салезіянських пріорів. Рік тому я отримав священицькі свячення.
Від Світлого Дому залишилася тільки ікона Дона Боско, що була в іконостасі каплички Світлого Дому, перед якою довірливо молилися діти-злидарі, діти-безхатченки, діти_без_надії_на_покращення_життя... ікона, перед якою було проведено стільки безсонних ночей в очікуванні денних нападів та хижих руйнацій зі сторони озвірілих "господарів неоукраїнського життя"...

Є священство. Є ікона. Є свіже повітря, винникивські пагорби і ліс, розкіш перебування в "українському П'ємонті" - на благословенних Галицьких землях. Є кохана молодь з УМХ. Є любов духовних дітей, є відчуття того, що і сам я є потрібний, - нема - ? - підглядання, нема - ? - нескінчених перевірок по три на день, нема - ? - прискипливих допитів, нема - ? - рейдерських нападів, нема - ? - намагань перешкодити й усунити все - й мене також разом з дітьми, яких дав мені Господь... Від усіх трагедій, боротьби, захисту знедолених і протистояння "князькам світу цього", від ошалілої оборони Царствія, що не від світу цього, і злидарів-дітей, що приналежні Царствію, від безкомпромісності християнського ТАК через ділення життям, як хлібом, з першим-ліпшим нужденним, - від Світлого Дому лишилася тільки ікона з світлим ликом Дона Боско, що переді мною над робочим столом - як останній іспит сумління.