Великопісні роздуми про Таїнство Примирення. Роздум 2-й.

Великій Піст - це перед усім сповідь.

Але сповідь - це лише одна з п'ятьох частин цілісного Таїнства Примирення або Покаяння. Натомість пересічна свідомість старається відділити "підготовку до сповіді" від самої сповіді, а сповідь від "виконання покути". Помилка вельми серйозна, оскільки позасвідомо начебто зменшує вагу того, що перед сповіддю і того, що після сповіді. Хоча "виконання покути" теж оцінюється, як дуже важлива дія, ТОМУ ЩО без неї сповідь буде недійсною. Тобто знову вертаємося до того, що єпитимію треба виконати, щоби не знищити ЕФЕКТ визнання гріхів священику на сповіді.
Помилка полягає у тому, що такий підхід не враховує, що Таїнство Примирення/Покаяння є інтегральним, цілісним і складається з п'яти частин, кожна з яких в окремому стані не є Таїнством. Лише тоді, коли вони йдуть одна за одною в суцільній єдності, Таїнство СТВОРЮЄТЬСЯ.
Сповідь перед священником є актом здійснення Таїнственого Прощення Богом через сповідника для того, хто це прощення прийшов отримати. Але цей акт є лише четвертою частиною цілісного Таїнства.

Хто розпочинає Таїнство Покаяння? Поспішна відповідь така: людина, яка досліджує своє сумління перед скрижалями Божих і Церковних Заповідей, щоби усвідомити нещастя скоєного відлучення від Бога і наслідки цього та й гостро жаліти і оплакувати катастрофу втрати сполуки з Богом. За цим прийде рішення і твердий намір у конкретних діях зробити все, щоби повернутися до Бога не тільки бажанням, але реально, життєво, і зробити все, що тільки в силах навпаки тому, що коїлося, коли перемагав гріх. Ось тоді і надходить час сповіді перед священиком, котрий один лише може переказати від Бога святе розгрішення, тобто примирення. І призначити єпитимію/покуту, яка є радше подячним даром Всевишньому, що Він не відступився від Свого створіння, але замінив його приреченість на смерть смертю Свого Сина.
Тобто єпитимія/покута - це дар подяки за життя. Так само, як вдячна дитина вибирає подарунок батькові/матері у їх день народження і створює щасливі умови для вручення цього подарунка, так само - але ж нескінченно більше! - за вказівкою Церкви ми несемо дар Тому, хто ціною Свого Сина народив нас наново до Вічного Життя.

Здавалось би, розпочинає здійснення Таїнства Примирення сама людина, яка йде примиритися з Богом. Але це не так.
Чому? Тому що людина, яка відлучилася від Джерела Життя і свого Творця - Бога, відлучилася на смерть і сама в собі не має ніяких засобів, щоби повернутися до первісного стану єдності. Людина, яка відлучилася і відокремилася, приречена. Тепер вона не пам'ятає ані Бога, ані смаку життя, бо, як загіпнотизована, займається тільки одним: бореться за виживання, пробує долати неминучу смерть або - яка іронія! - хоча би трішечки ту смерть віддалити і через то, створити ілюзію нескінченного життя в камері приречених на страту.

Таїнство Повернення=Примирення=Покаяння розпочинає Той, хто має можливість подолати смерть, гріх і приреченість - Всевишній Творець, Бог Вседержитель, Отець Небесний.
Саме Він розплатився за нашу недолугість Єдинородним Сином і тому шукає і кличе кожного: повернися, сину! повернися, донечко! Отець шукає тебе і кличе на рідне подвір'я, де джерело Життя нескінченого.
Саме з цього розпочинається Таїнство, апогей якого наступає у сповіді. Ініціатором Таїнства Примирення є сам Бог. він робить першій крок нам назустріч. Якщо ми даємо собі ради ПОЧУТИ Його заклик, відчути Його милосердний і ніжний батьківський пошук, тоді ми через свій відгук розпочинаємо шлях повернення - шлях незбагненного Таїнства милосердя Отця - через повернення до слухання Його голосу у нашому серці.
І цей голос ми називаємо сумлінням. Тим сумлінням, з яким врешті решт треба рахуватися і приймати таким, яким воно є, без гальмів, реформ і деформацій.
Бо зазвичай ми спотворюємо цей голос через власну цензуру: все так, Господи, але ж такі часи настали, такі обставини, люди тепер так не роблять і будуть сміятися з мене; Тобі, Господи, легше таке говорити, бо Ти всесильний, а я того не потягну; і взагалі, який дурнуватий придумав такі правила? це Ти, Господи? перепрошую і трохи не вірю, бо ж Ти ж милосердний і даси мені трохи погрішити, трохи померти, трохи нашкодити собі, Тобі і навколишньому середовищу...

Таїнство Покаяння/Примирення/Прощення є поновленням ЖИТТЯ У ДІАЛОЗІ - діалозі з Богом, який робить першій крок нам назустріч і промовляє перше слово: повернись, дитино, до того, хто любить тебе більше життя! Відновлення діалогу у не скаліченій совісті, яка є відповіддю нашого серця і прийняттям простого стрімкого шляху: ЖИТИ У ЗГОДІ З СУМЛІННЯМ.

ЖИТИ СУМЛІННО.

ЧУТИ БОГА.

"Ш'МА, Ізраель!.." - СЛУХАЙ. І живи.

Без цього усвідомлення ми будемо гірко помилятися. Бо переплутаємо СВЯТІСТЬ з ДОСКОНАЛІСТЮ - і шлях повернення до Бога і примирення з Ним замінимо на втіху нескінченного самовдосконалення.
Інтелектуальне вдосконалення. Моральне вдосконалення. Комунікативне вдосконалення (коли я намагаюся стати майстром спілкування). Молитовне вдосконалення. Аскетичне вдосконалення. - Про кого йдеться на шляху вдосконалення? Про мене, коханого, який вдосконалюється! Яка несподіванка, правда? Я ж думав, що це я для Бога, а вийшло, що лише заради себе, красавця і трішечки недо-супермена!
Якщо ми йдемо помилковим шляхом самовдосконалення, тоді той іспит совісті, про який говорилося трохи раніше, ми перетворимо на огляд себе у дзеркалі, щось близьке до того, що робить жінка, коли наводить макіяж, або качок у качковому залі: отут треба підтягнути, отут підправити, отут я себе занедбав і треба повправлятися... неправильне життя... недосконала їжа... кепське товариство... зайві турботи... нестриманість...
І не чути Божого голосу, який кличе. Бо Бога затьмарило тінню себе самого - коханого понад усе.

Підміна СВЯТОСТІ САМОВДОСКОНАЛЕННЯМ покличе нас куди завгодно: в йогу, дзен-будизм, до Свідомості Крішни, у трансцендентну медитацію Свамі Прабхупади, до Академій цілительства і нестандартної медицини, до Вальфдорфської педагогики. І на цьому шляху ми віднайдемо багато цікавого і вельми корисного аж до того часу, коли смерть влано покличе нас йти геть звідси.

Віднайдемо купу цікавого.
Лише одного не віднайдемо: Бога.

Бо дорога повернення до Бога - одна. Таїнство, яке здійснюється цілісно, від самого початку, в єдності п'яти умов, кожна з котрих вже є поверненням до Того, Хто кличе своїх дітей до повернення з країни смертної тіні.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: зробити роботу над помилками, тобто виправити і попрактикуватися у вільній від помилок Таїнственній дії ;-)

Але загубленість того, що Таїнство Примирення ініціюється Самим Отцем і є Таїнством відновлення діалогу, помилка підміни святості досконалістю і іспиту совісті прискіпливим оглядом того, як я перед власним обличчям собі виглядаю - не є останньою помилкою.

Але про це - Бог дасть - ще поговоримо.

Великопісні роздуми про Таїнство Примирення. Роздум 1.

Великій Піст - це перед усім сповідь.

Сьогодні я врешті решт сформулював три фундаментальні помилки, які деформують Таїнство Примирення з Богом/Сповідь аж до повної заблокованості Таїнства і його безплідності.

Особливо в часі наближення Великодня зростає і без того досить помітна частина чоловіків і молоді, що йдуть до сповіді, "бо вже геть дістали" - "жінка, теща, батьки, родичі" або "мама, бабця, тьотя", - хто там ще? Священик запитує: скажіть сердечно і щиро, чи маєте охоту сповідатися? Ні, - каже, - мені воно без потреби, але сказали, що я їм життя зіпсув, що перед сусідами сором, що у Великдень паску зі мною їсти не будуть... і таке подібне. Така ситуація, коли людина приступає до сповіді задля стороннього натиску, робить Таїнство Покаяння таким, що не відбулося, тобто не дійсним, бо людина приходить не з власної волі. Але не знають ті, хто тисне на людину, що і вони створюють гріх, бо перетворюють Таїнство на магічний ритуал або на суспільний звичай "чемного поводження". Це не помилка, це спотворення Таїнства.

Фундаментальних помилок я бачу три. Але сьогодні поговоримо тільки про одну. Завтра і післязавтра про наступні.

Перша фундаментальна помилка полягає у тому, що у людини, яка йде сповідатися, намір і мета сповіді взагалі не передбачає осягнення СВЯТОСТІ, спричиненої життям в Бозі і з Богом. Виговоритись, вибавитися з провини, отримати прощення за все і перестати себе гризти; наче дитина, що нашкодила, прийти і признатися, отримати задоволення з того, що все простилося... і так далі.
Насправді, єдина мета і намір, який кличе нас до сповіді - це пошук відновлення єдності з Богом, пошук відновлення святості. Чому не думаємо про це? Тому що святість - це не мить, це початок боротьби за те, щоби та святість не зникла. В якомусь сенсі сповідь не полегшує життя, але ускладнює, бо треба не тільки виконати покуту через "п'ять (або три, або один раз...) отченашів+богородицедіво+славаотцюісину", але триматися у здійсненні рішень, які перед сповіддю треба було прийняти, - і виконувати не день, не тиждень, але на протязі всього життя. Між іншим, мій власний досвід сповідування каже, що найбільш неконкретним в тракті здійснення Таїнства Покаяння є саме це прийняття рішення. Бо зовсім не досить сказати "не буду більше грішити", - у цьому є щось в недоброму сенсі дитячого, незрілого, інфантильного: я більше не бууууудууу...
Треба чітко окреслити, що я можу зробити і як, щоби уникнути гріха і не допускатися його наново. Наприклад, якщо працюю на такій праці, що не можу не красти або не брати хабара, тоді рішення не буде повним без окреслення умов уникнення гріха. Найчастіше такою умовою може бути тільки одне: звільнитися з негідної праці і влаштуватися може і на зовсім не престижне місце з біднішою платнею, але таке, що дозволить тримати себе у СВЯТОСТІ. Ось тут і наступає момент перевірки нашої щирості у відносинах з Богом через Таїнство Примирення. Пам'ятаю, як у часи радянської влади люди, які прийняли християнську віру, йшли геть з університетських кафедр, нехтували посадами і влаштовувались ліфтерами, сторожами, чорноробочими, аби тільки не мати нічого спільного з тим, що невпинно штовхало до гріха. Бо в радянській комуністичній системі, чим вище ти піднімався, тим більше грошей і пільг отримував, але платити за це мусив сумлінням і зрадою власної душі і стосунків.
Люди, які приймали Христа, без сумніву відкидали все, що приводило до відновлення гріха і до зради Бога.

Сьогодні я досить часто думаю: чому тепер нема тої рішучості, щоби тримати себе у радикальній святості? Чому святість замінюється фундаменталистською ортодоксією, боротьбою з сектантами, пошуком ворогів віри, в той час, як той фундаменталізм і пошук ворогів свідчать про нехіть тримати себе самого у Божій любові і милосердю, у Хресному подвигу всепрощення і всетерпіння? Чому сьогодні той, хто називає себе християнином, погоджується працювати там, де панує гріх?
"Бо, - каже, - дітей годувати треба!"
Нещасна людина, якщо своїх дітей ти годуєш хлібом гріха, то чи не підсовуєш їм через те замість хліба отруту? Михайло Жванецький колись гірко пожартував: чим годували, то і виросло. Якщо ти заробляєш гроші через згоду на гріх, через співучасть во грісі, - чим ти безжалісно годуєш дитину, яка є твоїм нащадком?
За радянських часів, під час комуни й ошалілого атеїзму у тих, хто приймали Христову віру вистачало рішучості боротися за святість, відкидаючи все, що зі святістю не погоджувалось.
Куди поділася ця рішучість сьогодні?
І якщо вона не відроджується в Таїнстві Примирення і Покаяння, якщо не за святістю ми приходимо на сповідь, тоді навіщо воно нам? Для самовтішення? Для формального виконання обов'язку і приписів? Щоби відчути себе "вірним сином/дочкою Церкви"? А завтра знову до праці, де треба брехати, красти, брати хабара і давати хабар?

Поєднання з Богом - це святість. Святість - це не мить полегши, це початок боротьби. Шляхетної боротьби за те, щоби не стати Юдою, не зрадити те, що повернулось до мене завдяки Крові Христовій. Боротьби, яка не шукає ворогів і зрадників поза самим собою, - бо кожний сам за себе відповідає. Мені треба відповідати за себе. Мені треба відповідати за власну святість. Мені треба пильнувати і не дати ту святість у себе вкрасти або спотворити і знищити - не дати за будь яку ціну. Бо якщо комфортність і благополуччя я поставлю на одному рівні зі святістю, якщо комфортність і благополуччя я поставлю на одному рівні з поєднаністю з Богом, тоді я буду винний у поганському ідолослужінні і відреченні від Бога. Де ж тоді моє з Ним примирення?

Тому перед тим, як увійти в Таїнство Покаяння, мушу перевірити намір і мету.

Сповідаюся у намірі осягнути святість і в ній тривати.
Сповідаюся з метою осягнути святість і в ній тривати.

Все інше зайве - бо наприкінці згоряє без сліду.

Псалом 120

Одержимість та екзорцизм

Молитва про перемогу воїнів християнських, що йдуть на війну

(З Требника митрополита Київського Петра Могили)

Господи Боже наш, ти єси Бог єдиний вгорі на Небесах і на землі внизу. Ти управляєш усіма державами і народами. В руці твоїй кріпость і сила і ніхто противитись Тобі не може. Немає в нас, Господи, такої сили і кріпості, щоб боротися з множеством ворогів, які насуваються на нас і що маємо робити не знаємо. 
Тому очі свої тільки до Тебе звертаємо і підносимо – бо тільки в Тобі наша поміч – Ти єдиний можеш дати перемогу, як в малому так і в великому. Допоможи нам, Господи, Боже наш, бо тільки на Ім’я Твоє Святе надію маєм. Допоможи нашому воїнству, що проти ворогів наших на боротьбу виходить. Господи, Ти єси Бог наш, хай не повстає проти тебе людина.

Господи Боже Сил, Боже Авраама, Ісака і Якова, Святий Ізраїлів, Боже християн, що возсідаєш на Херувимах, Ти єси Єдиний Бог і Цар усього світу, Ти сотворив небо і землю. Прихили вухо Твоє, Господи і почуй, відкрий очі Твої і поглянь на пиху ворогів наших і на Тебе Істинного і Живого Бога, в Тройці Святій Єдиного покланяємого і славимого, і на Церкву Твою Святу беззаконну їхню хулу, і як щедрий вибав нас із рук їхніх, щоб спізнали усі народи землі, що Ти єси Господи, Бог Єдиний.

Благословен єси Спасе й Ізбавителю людей Своїх, що сокрушив єси наміри сильного рукою раба Свого Давида, що віддав єси полки чужинців у руки Йонатана сина Саулового і зброєносця його. Молимо Тебе серцем скрушені і духом упокорені: віддай же ж і нині в руки воїнів наших усіх ворогів наших, в руки христолюбивих людей Твоїх, і хай будуть засоромлені воїни ворожі. Зішли на ворогів наших страх і боязнь, і розтопи кріпость сил їхніх, і хай вони похитнуться і будуть стерті. І кинь їх і знищ їх зброєю тих, що люблять Тебе. І восхвалять Тебе піснею всіх, що знають Тебе і відають про силу Твою.

Боже, Боже наш, Ти єдиний твориш чудеса. Ти даєш здолати ворогів і перемогти їх не тим, що сильні зброєю, а так як буде Тобі вгодно. Так як колись Ти, Владико, послав Ангела Свого, в часи Езекії, царя Юдейського, і вигубив він воїнів Сенахирибових сто вісімдесят п’ять тисяч, так і нині, Владико Небесний, пішли Ангела Твого благого перед воїнами нашими, а з ним страх і трепет величі Твоєї сили, щоб налякані були і знищені вороги наші, що йдуть на нас, людей Твоїх.
І нехай втікають вороги наші. Прожени же їх і нехай під ноги вірним твоїм вони покорені будуть. Ти бо єси кріпості утвердження, і перемога вірних, що на Тебе надіються, і Тобі славу віддаємо Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

AКТИ ГЕНЕРАЛЬНОЇ РАДИ №419

Лист Генерального Настоятеля Салезіянської Конгрегації

 Ангеля Фернандеса АРТІМЕ

“У БІЛЬШІЙ МІРІ НАЛЕЖАТИ БОГУ, СПІВБРАТАМ І МОЛОДІ”

 Рим, 16 серпня 2014  

200 років з дня народження Отця Боско   

1.  Слідами моїх попередників. – 2. Теперішнє, яке треба прожити у вірі, з надією, реалізмом та крокуючи разом. – 3. Більше належати Богу. - 4. Втілити в дійсність «утопію» братерства згідно Євангелія.  – 5.  З молоддю і для молоді – «наших господарів».  – 6. Місіонерське згромадження: коли відмінність стає багатством. – 6.1. Адже існують місця для душпастирської місії, де ми зараз вкрай потрібні… - 6.2.  …А відмінність є багатством. – 7. Відзначаючи ювілей з дня народження Отця Боско. – 8. “Візьмімо Пресвяту Богородицю в наш дім”. «І від тієї хвилі учень узяв її до себе…» (Ів. 19, 27)

Мої дорогі Співбрати,

Минули вже три з половиною місяці з дня завершення Генеральної Капітули № 27 (надалі - ГК27), і, навіть якщо я вже мав можливість поспілкуватися з вами у письмовій формі та завдяки відео-повідомленню, все одно лист Генерального Настоятеля, який публікується в Актах Генеральної Ради, залишається особливою нагодою.

Для цього мого першого листа я взяв назву мого виступу під час закриття ГК27, оскільки я переконаний, що програма Капітули містить в собі програму роздумів та діяльності на найближчі 6 років, яку ми повинні поглибити різними способами за різноманітних умов. Я маю на увазі певні тематики Генеральної Капітули, але, перш за все, я б хотів виявити всім вам та кожному з вас, мої співбрати салезіяни, всю мою любов та прагнення колись зустрітися з вами в якомусь куточку нашого «салезіянського світу». Це б стало для мене найкращим подарунком та справжньою радістю.

Я б хотів також додати, що, роздумуючи над тим, як передати вам важливість цього моменту написання листа і цього мого служіння, я вирішив прочитати і проаналізувати

ЧИН МОЛЕБНЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ ПРОТИ СУПРОТИВНИКІВ

ЧИН МОЛЕБНЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ ПРОТИ СУПРОТИВНИКІВ

Ієрей: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

Ієрей: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.